Суб'єктивне цивільне право на нерухоме майно: проблеми інтерпретації

Abstract

Стаття містить результати наукового дослідження специфіки використання термінологічного словосполучення «суб'єктивне цивільне право на нерухоме майно» в положеннях чинного цивільного законодавства України. Встановлюється, що піднята проблема має досить глибокий характер і виходить за межі суто термінологічного аспекту. Вона загострюється поділом суб’єктивних цивільних прав на речові і зобов’язальні й існуванням дискусії стосовно правової природи, зокрема таких суб’єктивних цивільних прав як право оренди та інші похідні речові права. Автором підтримується наукова критика ч. 2 ст. 190 Цивільного кодексу України, якою встановлюється, що майнові права є неспоживною річчю і при цьому майнові права визнаються речовими правами. Наводяться аргументи, які демонструють невиправданість такого підходу. Окрема увага приділяється сутнісному розмежуванню речових та зобов’язальних суб’єктивних цивільних прав. Встановлюється, що в конструкції речового права з-поміж всіх правоможностей особливо виокремлюється правоможність власних дій, тобто правова можливість особи діяти певним чином, задовольняючи свої законні інтереси. Своєю чергою в конструкції зобов’язального права перевагу над іншими має правоможність вимоги, тобто правова можливість вимагати певної поведінки від боржника. У зв’язку з цим в якості об'єкта зобов'язання розглядається поведінка боржника, зокрема його дії. Автор констатує, що в положеннях чинного цивільного законодавства України термінологічне словосполучення «права на нерухоме майно» використовується для позначення речових прав на нерухомі речі, тобто міри можливої поведінки особи, яка забезпечує їй володіння, користування та/або розпорядження відповідним майном. При цьому використання цього словосполучення для позначення права вимоги стосовно відповідного виду речей ускладнюється характером суб’єктивного зобов’язального цивільного права основним і безпосереднім об’єктом якого виступає поведінка боржника. У зв’язку з цим нерухомість може потрапити під безпосередню юридичну владу кредитора лише внаслідок сприяння боржника або втручання суб'єктів правозастосування. До тих пір юридична влада кредитора над нерухомою річчю є опосередкованою