До питання аналізу діяльності народних зодчих та малярів волині доби бароко

Abstract

Наукова стаття присвячена дослідженню та аналізу діяльності на Волині народних майстрів та їх осередків. Увага приділяється власне вивченню діяльності самодіяльних зодчих – будівничих, які працювали над спорудженням дерев’яних церков, та малярів – іконописців та художників, що рацюють над розписами дерев’яних храмів. Актуальність проблематики: наразі ми маємо багато розрізненої, уривчастої інформації щодо народних майстрів, які працювали на Волині за часів панування Речі Посполитої. Імена італійських та польських архітекторів, художників відомі широкому загалу. А хто зводив сільські дерев’яні церкви? Хто їх розписував? Хто виконував для них іконостаси? Які методики, матеріали, традиції використовували народні умільці? На ці та багато інших питань у наш час ми маємо небагато відповідей, тому автори статті, в силу зібраного та опрацьованого матеріалу, прагнуть зробити деякі висновки в цій сфері. Мета статті присвячена дослідженню творчості народних умільців – архітекторів, будівничих, живописців, які працювали на теренах Великої Волині у період із кінця XVI і до завершення XVIII століття. Завдання : дослідити наявність на Волині осередків народних зодчих, проаналізувати їх діяльність, взаємовпливи з осередками інших регіонів, виділити основні центри народного зодчества на Волині, охарактеризувати методи діяльності народних волинських будівничих, виділити провідні малярські осередки регіону, дослідити характерні особливості волинських народних живописців доби бароко. Висновки. Автори доводять функціонування на території Волині розгалуженої мережі малярських майстерень та майстерень народних будівничих. Це вказує на спадковість малярських традицій в регіоні та стверджує про функціонування певної системи, яка була вироблена в попередній час і про яку, на жаль, конкретних відомостей мало. Характерна особливість волинського релігійного малярства для даного періоду − цілковите домінування митців українського походження. Ця риса волинського малярського середовища пов'язана з особливостями історичної долі Волині, яка у складі Великого князівства Литовського зберігала певну автономію і завдяки цьому довгий час уникала польського наступу, який почався у XVII ст., після прийняття Люблінської унії. Окрім цього, ми встановили, що волинські традиції дерев’яного зодчества частково залежали від існування об’єднань народних зодчих. Традиції в дерев’яному храмовому будівництві мали глибоке коріння, передавались від покоління до покоління, мали свої регіональні особливості.