Проблема numerus clausus способів судового захисту суб’єктивних цивільних прав на нерухоме майно

Abstract

Стаття присвячена розгляду проблеми застосування судом способів захисту суб’єктивних цивільних прав на нерухоме майно в умовах спеціально-дозвільного типу правового регулювання діяльності суду зі здійснення правосуддя. Аналізуючи ст. 16 Цивільного кодексу України, автор звертається до проблеми numerus clausus (закритого списку) способів захисту суб’єктивних цивільних прав взагалі і суб’єктивних цивільних прав на нерухоме майно зокрема й осмислює її в контексті змін, внесених до ст. 5 Цивільного процесуального кодексу України та ст. 5 Господарського процесуального кодексу України. Автор зазначає про те, що діяльність суду зі здійснення правосуддя підпадає під спеціально-дозвільний тип правового регулювання, який дозволяє суду здійснювати лише ту юридичну поведінку, яка прямо визначена положеннями чинного цивільного законодавства України. У зв’язку з цим право суду визначати спосіб захисту цивільних прав, що не встановлений договором або законом значно розширює межі судового розсуду. Водночас відповідний підхід виправданий в тих випадках, коли встановлені законом способи захисту не охоплюють всі можливі форми порушень суб’єктивних цивільних прав. При цьому суд відрізняється від інших суб'єктів правозастосування, зокрема, у зв’язку з тим, що має справу з випадками порушення суб’єктивних цивільних прав, що виходять за межі регулятивних моделей суспільних відносин. Порушення якраз і полягає в тому, що в певній мірі воно має атиповий характер, не вкладається в запроваджену модель, є відхиленням від неї. Однак, це не повинно бути перешкодою у захисті порушених прав. Висловлюється висновок, що внесення змін до абз. 12 ч. 2 ст. 16 ЦК України не спричинило абсолютного відходу від принципу numerus clausus способів захисту суб’єктивних цивільних прав на нерухоме майно, а лише надало суду можливість застосування для захисту прав спосіб захисту, який не суперечить закону, в умовах коли закон або договір взагалі не встановлюють ефективного способу захисту відповідних цивільних прав. При цьому в силу спеціально-дозвільного типу правового регулювання діяльності суду малоймовірним у відповідній ситуації є визначення судом способу захисту суб’єктивних цивільних прав на нерухоме майно, що взагалі не передбачений положеннями чинного цивільного законодавства України.