Імунітет Російської Федерації у справах про відшкодування шкоди, завданої у ході збройної агресії проти України

Abstract

Стаття присвячена визначенню правової природи імунітету держави, його видів, а також порядку застосування цієї концепції у випадку притягнення до цивільно-правової відповідальності держави, яка завдала шкоду особистим немайновим благами фізичних осіб, а також майновим благам фізичних, юридичних осіб і публічних утворень у ході збройної агресії проти іншої країни. Піднята проблема розглядається в аспекті збройної агресії Російської Федерації проти України. Автор звертається до судової практики українських судів щодо вирішення відповідної проблематики. Глибокому осмисленню піддається сутність імунітету держави з точки зору державного суверенітету, а також випадки обмеження у застосуванні принципу державного імунітету. Формується висновок, що концепція абсолютного судового імунітету держави у тому числі і у приватноправових питаннях перебуває у безпосередньому прямому конфлікті з феноменом збройної агресії. Це правило було запроваджено для мирного вирішення спорів і повинно застосовуватися, відповідно, у мирний час. Якщо одна зі сторін обрала збройну агресію як спосіб вирішення спору, застосовувати це правило марно, адже агресор застосовує полярно протилежний інструментарій забезпечення своїх інтересів і не можна очікувати від нього поступок у цьому питання. Обраний ним шлях – є крайнім і при цьому недопустимим в сучасності. У звʼязку з цим і контрзаходи повинні бути адекватними. Обґрунтовується, що широкомасштабне збройне вторгнення Російської Федерації на територію України і порушення у ході його здійснення законів і звичаїв війни, зокрема шляхом завдання шкоди особистим немайновим і майновим благам фізичних і юридичних осіб виводить державу-агресора за межі її державного суверенітету, зокрема і за територіальною ознакою, і виключає перешкоди для українських судів розглядати справи про притягнення державу-агресора до цивільно-правової відповідальності за завдану шкоду.