Література й історія: до питання про фікційну історію і текстуальну реальність

Abstract

У статті розглянуто концепцію історичної оповіді П. Рікера, який визначив теоретичні пошуки сучасних дослідників. Вона допомагає створити цілісне уявлення про події минулого, їхню фікційну природу й текстуальну реалізацію. Сучасне ставлення до історії прямо залежить від думки про її оповідний характер, інтригу й авторську позицію. У Франції 70-х років XX ст. спостерігається ситуація взаємного впливу історії та літератури. Офіційна історія звертається за підтвердженням історичної правди до індивідуальної пам'яті. Водночас відбувається історизація тієї частини літератури, яка претендує на статус фікційного документа-свідчення. The article examines the concept of a historical narrative developed by P. Ricoeur, whose work has determined the theoretical research of contemporary scholars. This type of narrative assists in creating a holistic view of past events, their fictional nature and textual realization. Contemporary conceptions of history depend on the underlying opinion concerning its narrative character, intrigue and the author's position. In France, the 1970s are marked by a situation of mutual influence between history and literature.Official history looks to the individual memory for the confirmation of historical truth. At the same time, the historicization of that part of literature which claims to hold the status of a fictional witnessing account takes place.