Часова перспектива мовної дiяльностi у розумiннi «Нового» Ф. де Соссюра

Abstract

У статті представлено проблему часу за «новим» Сосюром. Учений наголошує на темпоральному способі буття мовної діяльності як цілісного об’єкта мовознавства, тобто на антропологічній та семіотичній сутності часу. Проблема типологізації форм часового буття мови є центром уваги Фердінанда де Сосюра. Порівняння нових «Записок з загальної лінгвістики» з канонічним «Курсом загальної лінгвістики» дало підставу наголо­сити, що саме через змішування ідіосинхронії як моментального стану мовної системи і синхронії як методу дослідження мови сталася плутанина у розумінні проблеми часу у сосюрівській лінгвістичній концепції. Сосюр не використовував термін ахронія, на відміну від терміну панхронія, бо вважав мову антропологічною реальною сутністю, а не об’єктивною логічною або духовною субстанцією, що існує в собі самій як якийсь ідеальний феномен (за А. Сеше). The article presents the problem of time in a new way. The scientist insists on a temporal approach to being of the language activity, as an integral object of linguistics, in other words on anthropological and semiotic essence of time. Ferdinand de Saussure deals with the issue of typology of forms of a temporary state of the language. The comparison of new «Notes of General Linguistics» and canonical «The Course of General Linguistics» gave basis to establish what exactly happened when mixing idiosynchrony as the momentum state of language system and synchrony as a method of Saussure’s linguistic concept. Saussure did not use the term achrony, as opposed to panchronistic approach, because he believed that the language is an anthropological real entity, and not the objective logical or spiritual entity, which exists in inself as an ideal phenomenon (according to A. Seshe)