Типологія синтаксичних парадигм у сучасній лінгвістичній теорії

Abstract

У статті здійснено комплексний аналіз синтаксичних реченнєвих парадигм в українській мові з опертям на сучасні парадигматичні концепції; визначено поняття синтаксичної парадигми; проаналізовано основні підходи до виділення синтаксичних парадигм у сучасній лінгвістичній теорії; схарактеризовано формально-граматичні, семантико-синтаксичні та комунікативні парадигми речення у взаємозв’язку з відповідними синтаксичними категоріями; виявлено лексико-граматичні засоби репрезентації синтаксичних парадигм на матеріалі сучасної української мови. Сучасне розуміння синтаксичної парадигми пов’язане з утвердженням в українському мовознавстві багатоаспектного підходу до аналізу синтаксичних одиниць з виокремленням трьох основних аспектів речення: формально-синтаксичного, семантико-синтаксичного і комунікативного. Відповідно об’єктами граматичних студій стають формально-синтаксичні, семантико-синтаксичні та комунікативні парадигми речення, кожна з яких має свою внутрішню диференціацію. Формально-синтаксична парадигма речення охоплює часову, модальну, видову, особову, числову й родову підпарадигми, пов’язані з граматичними категоріями центральних частин мови – дієслова та іменника. Субстанційну семантико-синтаксичну парадигму формують такі підпарадигми, як суб’єктна, об’єктна, інструментальна, локативна та адресатна, представлені семантичними і морфологічними варіянтами. Предикатна семантико-синтаксична парадигма містить елементарні прості речення із предикатами дії, процесу, стану, якості, кількості та неелементарні прості речення з адвербіальними, атрибутивними й модальними синтаксемами. Комунікативна парадигма речення у широкому розумінні являє собою декілька комунікативних варіянтів його реалізації (розповідна, питальна, спонукальна та ін.), зумовлених з одного боку, комунікативною метою повідомлення, з іншого, видозмінами того самого висловлення, тобто його актуальним членуванням на тему й рему.