Шевченківські традиції у поетичній творчості Івана Гнатюка

Abstract

У статті йдеться про діалектичний зв’язок поета-шістдесятника Івана Гнатюка із шевченківською традицією. У застійні часи орієнтація на неї сприймалася І. Гнатюком як спосіб стверджувати невмирущість національного духу. «Кобзар» Шевченка проголошувався національною святинею. Тарасове слово було і джерелом натхнення, і мірилом вартості сучасної поезії, і національним символом, духовним заповітом генія народові.This article is about dialectical connection of the poet-man sixtieth Ivan Hnatyuk with Shevchenko’s tradition. The orientation on it was perceived by I. Hnatyuk as a method of confirmation of immortality of national spirit in stagnant times. Shevchenko’s «Kobzar» was proclaimed as the national sacred object. The word of Taras was the source of inspiration and criterion of cost of modern poetry, and national symbol, and spiritual testament of genius by people. In many works I. Hnatyuk alluded to Shevchenko as spiritual authority. I. Hnatyuk used his lines as epigraphs and reminiscences. He used name and circumstances of fate as allusions. I. Hnatyuk interpreted the newest Ukrainian history fully independently, but he remained in the system of Shevchenko’s coordinates and values. After their scale he judged the past and contemporaries. I. Hnatyuk tried to pass to contemporaries an alarm about the future of Ukraine.