Правові позиції Верховного Суду щодо застосування частини п’ятої статті 36 Кримінального кодексу України

Abstract

У статті здійснено огляд правових позицій Верховного Суду у частині забезпечення сталості та єдності судової практики під час застосування частини 5 статті 36 КК України. У ній передбачено особливий випадок необхідної оборони, а саме що не можна вважати перевищенням меж необхідної оборони, що не має наслідком кримінальну відповідальність застосування зброї або будь-яких інших засобів чи предметів для захисту від нападу озброєної особи або нападу групи осіб, а також для відвернення протиправного насильницького вторгнення у житло чи інше приміщення, незалежно від тяжкості шкоди, яку заподіяно тому, хто посягає. Виявлено, що суди першої та апеляційної інстанцій вкрай рідко прямо застосовують частину 5 статті 36 КК України, уникаючи констатації того чи іншого особливого випадку необхідної оборони. Водночас сама норма викладена законодавцем однозначно та не дає подвійних варіантів тлумачення. Охарактеризовано три правові позиції Верховного Суду, які стосуються відвернення шкоди будь-якими засобами у разі насильницького вторгнення у житло, нападу групи осіб або нападу озброєної особи. У кожному з проаналізованих рішень Верховного Суду констатувалося наявність особливого випадку необхідної оборони, що зумовлювало закриття кримінального провадження щодо обвинуваченого. Аналіз постанови Верховного Суду, в якій було встановлено ознаки необхідної оборони під час захисту життя і здоров’я учасників дорожнього руху, виявив неправильність кваліфікації дії обвинуваченого за частиною 2 статті 286 КК України. Окрім того, запропоновано скоригувати частину 5 статті 36 КК України шляхом зміни формулювання третього особливого випадку необхідної співучасті, а саме «вторгнення у житло або інше володіння особи із застосуванням насильства або у нічний час, або з пошкодженням перешкод доступу до житла або до іншого володіння особи».