Особливості дослідження нон-фікшн у сучасному інформаційному просторі

Abstract

У статті розглядається нон-фікшн як спільна продукція белетристики та журналістики, яка гіпотетично потребує кардинально різних підходів, залежно від жанрового вияву й співвідношень вигадки та факту. Авторка опрацювала численні наукові праці у царині літературо- та журналістикознавства й вступила у дискусію з провідними науковцями. У процесі обговорень з’ясовано, що вчені із царин журналістики та літератури часто досліджують одне і те ж: щоденники, епістолярій, мемуари, есеї, оповіді, автобіографію, свідчення очевидців тощо, однак, плутаються у жанрології та можливостях й доречностях використання наукового інструментарію. Як вислід – матеріалом наукових рецепцій стають реалії різного родо-видового рівня: есеїстика й публіцистика, авторська колонка та нарис тощо. Літературо- та журналістикознавці також послуговуються не тотожними базами даних та науковим підґрунтям, а це проєктує однобокість і надзвичайно вузьку спеціалізацію наукових пошуків. Такі підходи у структурі мультикультурної поліваріантної маргінальної епохи Постмодерну застаріли й потребують перегляду та серйозних корекцій. У сфері журналістики ситуація ще проблемніша: до категорії «літератури факту» потрапляють не публіцистичні, а власне журналістські жанри (приміром – репортаж), котрі за своєю природою фактичні й не допускають суб’єктивізму та вигадки, а отже, не можуть бути не тільки художніми, а й публіцистичними. Однак, поняття художнього репортажу проникає у журналістську практику, фігурує у назвах академічних дисциплін та підручників, стає темою наукових досліджень. Усе це розмиває фундамент теорії масової комунікації, стимулює неконтрольовану фейкотворчість, дискредитує сучасну журналістику. Задля уникнення плутанини та підміни понять ми детальніше розглядаємо репортаж як жанр інформаційної журналістики, доводимо, чому він не може бути образним, і пропонуємо коректну назву для продукції, еквівалентної так званому «художньому репортажеві». Провідна ідея публікації – необхідність розмежування повноважень журналістико- та літературознавства та об’єднання їх можливостей для досліджень складних явищ художньо-публіцистичного блоку жанрів. Ми вперше окреслюємо безліч актуальних проблем й розраховуємо на подальші дискусії.