Мовне табу й евфемізми у фольклорних текстах із Західного Полісся

Abstract

У статті проаналізовано вербальну актуалізацію мовного табу на матеріалі збірників фольклорних текстів із Західного Полісся. Систематизація й узагальнення аналізованих табуйованих лінгвоодиниць дозволила автору виділити два основні блоки застережень чи заборон у комунікації: 1) субститути на позначення фізіологічних аспектів функціонування людського організму (зокрема екскреторної, сечостатевої, репродуктивної систем); 2) евфемізми, які визначають, корегують чи регламентують поведінку людини як члена суспільства, зважаючи на традиційні релігійні чи морально-етичні засади українського народу (осуд алкоголізму, розпусного життя, низького рівня інтелектуального розвитку тощо). Появу евфемізмів і табу можна пояснити кількома факторами: а) уникнення прямої номінації небажаного, неприйнятного денотата, який може викликати негативні, небажані емоції, як-от: назви чоловічих і жіночих статевих органів, інтимних відносин, смерті та ін.; б) пом’якшення, вуалювання предмета повідомлення, про який можна здогадатися з контексту висловлюваного, задля уникнення комунікативного дискомфорту; 3) архаїчні пережитки й заборони, пов’язані з певними словами, віруваннями в сакральну силу слова. За структурою лексичні репрезентанти, які регулюють появу пересторог у мовленні, диференціюємо на одно- й двослівні поняття та багатолексемні структури, ядром яких є іменники та/або дієслова. Для інтерпретації широкого пласту вторинних найменувань задіяно такі лінгвістичні методи: описовий (з метою систематизації й класифікації фактажу, який прямо чи опосередковано відображає лінгво- й етнокультурні особливості світосприйняття західних поліщуків); контекстуальний (сприяє точному й глибшому розумінню додаткових семантичних нашарувань, смислових наповнень, нових конотацій). Принагідно помічено, що зафіксовані конструкції можуть паралельно функціонувати з такою ж семантикою і в інших українських діалектах. Територіальне маркування аналізованих лінгвоодиниць реалізується насамперед на фонетичному й лексичному рівні через збереження упорядниками фольклорних текстів найбільш виразних живомовних рис західнополіського ареалу. Перспективу подальших досліджень вбачаємо в продовженні поглибленого студіювання просторово-значеннєвого варіювання евфемізмів із залученням ширшого спектра фольклорних свідчень.