Неофольклоризація культового жанру у “Нагірній проповіді” В.Рунчака як продовження практики жанрового синтезу І.Стравінського: музично-інтонаційний та естетично-художній аспекти

Abstract

“Нагірна проповідь” В.Рунчака є яскравим прикладом жанрового синтезу, первинними чинниками якого служать жанрові системи християнського Богослужіння та язичницького дійства. Їх поєднання знайшло відображення у взаємодії двох, на перший погляд, протилежних музично-інтонаційних формацій – гетерофонії та поліфонії (вільної та імітаційної), взаємопроникненні модальності (оліготоніки) і тональності (мажоро-мінору), ефектно вирішеній, проте спрямованій більше на зображення, ніж на переживання, пассіонарній театралізації молитви, оздобленій сугестивною спрямованістю її “рольового розпису”. При цьому ряд характерних жанротворчих ознак “Проповіді”, як то варіантні прийоми мелодичного розвитку чи часокількісно-нерегулярну метро-ритмічну організацію у контексті даного жанрового синтезу варто розглядати як такі, що стимулюють зустрічний рух обох взаємодіючих жанрових систем. Разом з тим, у запропонованій моделі жанрового синтезу беруть участь і вторинні жанрові ознаки - монологу, ліричної пісні, партесного концерту, хоралу, які своїми сплетіннями ущільнюють сітку жанрових взаємозв’язків твору.