Regularities of formation of the region's recreational potential

Abstract

Розвиток суспільно-виробничих процесів та зайнятість людини у всіх сферах діяльності приводить до неухильного зростання ролі рекреації як сфери, що нейтралізує виробничі стреси, нервово-психічні навантаження, втому від монотонної праці, гіподинамію тощо. Невикористані рекреаційні потреби неминуче негативно позначаються на фізіологічному стані організму, стають однією з поширених причин психічних розладів. Виникає потреба у лікуванні, оздоровленні та проведенні вільного часу з метою розваг, що зумовлює постійний і випереджальний розвиток рекреації. Дослідженнями явища рекреації займаються фахівці різних галузей знання – географи, економісти, психологи, екологи, біологи, медики, соціологи. У зв’язку з цим виникає проблема у нормуванні понять і методів досліджень, що належать до рекреації. Насамперед з теоретичних позицій потребує дослідження поступова триєдність об’єкту дослідження: потенціал, рекреаційний потенціал, рекреаційний потенціал регіону. Якщо виявити інваріантну сутність поняття «потенціал» то це кількісна оцінка певного ресурсу у вигляді можливості його потенційного використання (в тому числі енергетичного) за певних умов. Рекреаційний потенціал – це різновид ресурсного потенціалу представленого сукупністю природних, матеріальних і трудових ресурсів у забезпеченні виробництва відповідного обсягу продукції у процесі їх використання. Або навіть природно-ресурсний у вигляді сукупної продуктивності природних ресурсів, засобів виробництва і предметів споживання, що представлений у їхній суспільній споживчій вартості, тобто це здатність певної території без відчутної для себе втрати «віддавати» певний обсяг природних ресурсів для народного господарства, у нашому випадку – рекреаційної діяльності. Наукова спадщина поняття «рекреаційний потенціал» пов’язана з іменами учених: Л. А. Багрової, П.Д. Подгородецького; Я.К. Трушиньша; Є. М. Кондратюка, Г. І. Хархоти; Ю. О. Ведєніна; О.І. Шаблія., З.О. Касянчука; В.І. Мацоли; В.І. Павлова, Л.М. Черчик; М.М. Благи; Л.П. Гайдукевича, Л.І. Лук’янова та ін. Найпоширеніші погляди на трактування рекреаційного потенціалу пов’язуються або з ресурсами або з ефективним відпочинком. Але у жодному з визначень не наголошується, що природні ресурси та унікальні природні комплекси необхідно використовувати з режимом охорони. У цих працях безпосередньо рекреаційний потенціал сприймається як сукупність природних, культурно-історичних і соціально-економічних передумов організації рекреаційної діяльності на певній території або як певний обмежений запас рекреаційних ресурсів, доступний для використання. Тут рекреаційні ресурси приймають дуальний характер: як ресурси природні й як сукупність природних і антропогенних ресурсів рекреаційного спрямування.