Кінодокументалістика як репродуктор реальності (аудіовізуальний дискурс арабо-ізраїльського конфлікту

Abstract

Ми провели дослідження документальних фільмів та класичних журналістських жанрів. Виявилося, що, незважаючи на схожість і сучасні модифікації в інформаційному просторі епохи нових технологій, це функціонально різні сфери. Документалістика активно використовує всі новітні журналістські методи збору інформації та застосовує певні аспекти її реалізації. Однак за своєю природою документалістика залишається еквівалентом журналістики, тому використовує набір ресурсів, які балансують між журналістикою та мистецтвом: з одного боку - актуальність, оперативність, фактографізм, баланс думок тощо, з іншого - образність, індивідуалізм, вигадка та інші. Якщо порівнювати перші (неігрові) фільми та сучасні документальні та публіцистичні відео (наприклад, на тему ізраїльсько-палестинського конфлікту), то бачимо, що за силою впливу на аудиторію переважає традиційне документальне кіно (очевидно, завдяки емоційності, суб'єктивності, образності, потужним маніпулятивним ефектам). Режисерів, які мають журналістську освіту, успішно адаптують свій продукт під журналістику, на жаль, не так багато. Тож, окрім позитивних факторів (заохочення об'єктивності та фактологічності), зближення документалістики з журналістикою створює проблеми у вимірі сприйняття, оцінки та інтерпретації. Аудиторія має бути ретельно підготовленою до такого висловлювання, яка повинна регулювати стратегії власного сприйняття інформації, залежно від того, що є в її свідомості.