Формування та особливості розвитку українського сопілкового мистецтва кінця ХХ ст. початку ХХІ ст.

Abstract

Комплекс питань, пов’язаний з вивченням сопілкового мистецтва — неосяжний, тож незважаючи на дослідження М. Корчинського, Б. Корчинської, Ю. Рибака, І. Мацієвського, Н. Супрун-Яремко, Б. Яремка та ін., проблема формування та особливостей розвитку українського сопілкового мистецтва кін. ХХ — поч. ХХІ ст. є вивченою недостатньо і ще менше усвідомленою в контексті нинішніх завдань українського суспільства. Мета дослідження — створити цілісне уявлення про процес формування та особливостей розвитку українського сопілкового мистецтва кін. ХХ — поч. ХХІ ст. Завдання дослідження: описати українську сопілку як етнічний та академічний інструмент; розкрити особливості формування та розвитку українського академічного сопілкового мистецтва кін. ХХ — поч. ХХІ ст.; систематизувати інформацію про сопілкове мистецтво Рівненщини та Волині; накреслити найновіші напрямки розвитку українського сопілкового мистецтва. Елементи наукової новизни одержаних результатів: розповсюдженість сопілки в добу палеоліту на теренах сучасної України підтверджується наявністю численних її різновидів; удосконаленню сопілки присвятили свою діяльність десятки українських майстрів-конструкторів, серед яких — В. Зуляк, І. Скляр, О. Шльончик, Є. Бобровников, Д. Демінчук та ін.; хроматична сопілка Д. Демінчука стала однією з невід’ємних умов стрімких темпів розвитку академічного сопілкового мистецтва кін. ХХ — поч. ХХІ ст.; вагомими осередками академізації сопілкового мистецтва у 1970-х роках і пізніше стала Львівська школа сопілкового мистецтва, засновником якої був М. Корчинський, Рівненщина та Волинь, де видатною фігурою став Ю. Фокшей; на поч. ХХІ ст. українське сопілкове мистецтво розвивається як автентичне, академічне, історично-поінформоване виконавство, а також як складова шоу індустрії.