Організаційні чинники професійного вигорання державних службовців

Abstract

У магістерській роботі розглянуто найбільш поширені у науковій літературі концепції щодо сутності професійного вигорання, його структурних компонентів, механізмів та детермінант формування, зокрема, у контексті специфіки діяльності державних установ. Особливо увагу акцентовано на впливі особливостей організаційної культури, умов праці, характеру взаємодії особистості у трудовому колективі на формування досліджуваного синдрому. На основі систематизації та узагальнення поглядів науковців на природу професійного вигорання, вказане явище тлумачиться нами як інтегральна властивість особистості, що зумовлюється специфікою професійної діяльності та факторами трудового середовища, проявляючись у широкому комплексі деструктивних змін на емоційному, мотиваційному та міжособистісному рівнях. Емпірична частина містить результати вивчення взаємозв’язків професійного вигорання державних службовців із широким спектром чинників організаційного середовища. Зокрема, зафіксовано що посилення вигорання у працівників супроводжується зростанням незадоволеності у них умовами праці та фінансовим забезпеченням, потреб у гарних взаєминах з колегами, визнанні та особистому авторитеті, участі в управлінні установою, згуртованості колективу, загальної креативності трудового середовища. Отримані дані засвідчили, що співробітники з високим рівнем вигорання демонструють високий загальний індекс організаційної напруженості та невдоволеності роботою. Зокрема, виявлено, що працівники зі сформованим синдромом відчувають значно вищу напруженість, ніж інші, щодо надмірного робочого навантаження, відсутності достатньої поінформованості, взаємодії з колегами «по вертикалі» та «горизонталі», порядку просування по службі та участі в управлінні установою.