Реалізація суддею права на свободу вираження поглядів при здійсненні наукової, викладацької чи творчої діяльності в практиці Європейського суду з прав людини

Abstract

В сучасній демократичній правовій державі право на свободу вираження поглядів виступає важливим інструментом взаємодії особи, держави та громадянського суспільства. Міжнародне визнання та закріплення права на свободу вираження поглядів є вагомим засобом гарантування та захисту цього права.Це право обмежується рядом факторів, визначених правовими актами, а також суб’єктивними і об’єктивними чинниками. Право на свободу вираження поглядів визнається за людиною на міжнародному та національному рівнях. Водночас, такому праву кореспондують відповідні обов’язки та відповідальність. Крім того, допускається обмеження зазначеного права, у випадках, з підстав і в порядку, визначеному нормативно-правовими актами. При цьому особливою підставою для обмеження зазначеного права є підтримання авторитету і безсторонності суду, неупередженості й незалежності судових органів, а також підтримання авторитету і неупередженості правосуддя.Суддя може реалізувати право на свободу вираження поглядівпри здійсненні правосуддя, у публічних виступах (в тому числі у засобах масової інформації), під час Інтернет-спілкування (в тому числі у соцмережах), у повсякденному житті, а також під час здійснення викладацької, наукової чи творчої діяльності.Суддя на міжнародному та національному рівні наділяється правом на свободу вираження поглядів. Але при розгляді питання порушення статті 10 Конвенції про захист прав людиниі основоположних свобод щодо судді при здійсненні ними викладацької, наукової чи творчої діяльності, Європейський суд з прав людини виходить з того, що для суддів існують як загальні обмеження права на свободу вираження поглядів, так і спеціальні, що випливають з особливого правового статусу судді.