Феномен Мирослава Скорика в світлі ідей творчого універсалізму

Abstract

Рубіжні моменти процесу розвитку творчої особистості М.Скорика з панорамного погляду представляють собою не найбільш поширену динамічно-векторну прогресію, а строкату мозаїку, в якій сегменти не є чітко розмежованими, натомість перехід від одного до іншого здійснюється плавними перетіканнями-модуляціями. Внутрішню строкатість цієї конфігурації зумовлюють численні важливі події як внугрішньо творчого, так і життєво-біографічного сценаріїв. Дуже важливу роль відіграє 1983 рік - рік створення віолончельного концерту - одного з найунікальніших і найглибших творів митця, поява якого готувалася тривалою підготовкою (спадом творчої інтенсивності у попередні роки), а завершилася отриманням найвищої мистецької відзнаки - Державної премії України імені Т.Шевченка, що уособлює своєрідність мислення М.Скорика київського періоду і виступає кульмінацією його творчих досягнень того часу. Саме такого змісту твір, його естетика і поетика, з його гострим емоційно-психологічним, десь навіть екзальтовано-етичним, індивідуалістським пафосом, слабко вписується у координати львівського середовища, для якого більш актуальними завжди виступали виразно національна характерність, модерно-західна орієнтація пошуків, духовно-соборне начало. Одночасно, так як жанрово-стильова палітра творчості митця простягається в широченному діапазоні, охоплюючи численні і найрізноманітніші жанрово-стильові прояви, так і його зовнішньо-біографічний сценарій реалізується в рамках багатовекторних зв'язків між Києвом і Львовом, а також містить численні виходи за межі українського культурного простору.