Визнання як атрибутивна характеристика соціального буття людини

Abstract

Стаття присвячена обґрунтуванню визнання як атрибутивної характеристики соціального буття людини, що нерідко виступає елементом наукового дискурсу, пов’язаного з соціальними відносинами та практиками. Особливості концепту визнання з’ясовуються через призму понять справедливості та гідності людини, а також розуміння визнання як одного з екзистенціалів буття людини в соціумі. Визнання пов’язане з проблемою ідентичності, що передбачає прийняття та збереження відмінностей у суспільстві. Прагнення до соціального визнання демонструє синтез індивідуальної свободи та можливості вибору з незалежними від суб’єкта соціальними структурами, які обумовлюють суспільний розвиток, а також соціальний статус людини, тобто пов’язані з феноменом визнання. Оскільки сприйняття значущості людини є необхідною умовою самоздійснення суб’єктивності, визнання можна розглядати як самореалізацію особистості. Визнання є екзистенційною людською потребою, яка полягає в усвідомленні смислу буття людини в соціумі. Пошук шляхів подолання несправедливості, зневаги та приниження людської гідності зумовлює розуміння концепту визнання у контексті соціальної справедливості. Неналежне визнання або відмова у визнанні, що суперечать взаємному очікуванню визнання людей як значущих особистостей, є перешкодою для самореалізації людини і зумовлює психічну деформацію. Фундаментальне значення справедливості для людського буття свідчить про більш об’ємний зміст цього концепту стосовно поняття визнання. Своєю чергою, визнання є засадничим принципом справедливості, який належить до іншого виміру людського буття. Відношення взаємозв’язку і взаємодоповнення означених феноменів є підставою для твердження не лише щодо визнання, а й стосовно справедливості як атрибутивної умови й потреби соціального буття людини.