«Місто мале…» (Є. Плужник): топоси малих міст і містечок в українській літературі «Розстріляного Відродження» (на матеріалі прози І. Багряного та Б. Антоненка-Давидовича)

Abstract

У статті йдеться про образи-локуси малого міста у прозі Б. Антоненка- Давидовича та І. Багряного. Аспект аналізу видається важливим, оскільки більшість представників українського “розстріляного Відродження” були виходцями або вихованцями гімназій з малих міст і містечок цілої України, а не “дітьми села” чи чужими у великому місті, як часто представляє їх сучасне літературознавство. Теза дослідників, котрі вивчають урбаністичну тему в українській новітній літературі, про “чуже” українським митцям місто є далеко не точна. Зокрема “ланківці” в особі обраних нами авторів досить певно почувалися в місті, бо були закорінені у традиції спільноти малої батьківщини – рідного міста, котре стало самостійним образом багатьох їхніх творів. This article is about artistic images-locuses of small town in I. Bagryaniy’s and B. Antonenko-Davidovich’s prose. The aspect of analysis is important, because most of representatives of Ukrainian “Executed Renaissance” were peasants or pupils of high schools from small towns and towns of all Ukraine, and they were not “children from village” or foreigners in big city as often modern literary criticism presents them. Thesis of researchers, which explore urban theme in Ukrainian newest literature, about “foreign” town for Ukrainian artists is not correct. Especially “lankivtsi” in the person of elected authors were felt in town fairly good, because they were struck root in the traditions of community of small birth place – native town, which became independent artistic images of many of their creations.