Провінційність у структурі світоглядних орієнтирів українського суспільства як колективного суб’єкту

Abstract

Визначення світоглядних орієнтирів стає у сучасному світі умовою збереження суб’єктності не тільки окремої людини, але й цілого народу. І навпаки, розгубленість у розумінні свого місця у світі, якій швидко змінюється, як і невпевненість у важливості своєї «присутності» в ньому, – це шлях до зникнення суб’єктності, це деструкція й криза внутрішньої гармонії, нарешті, це початок процесу самознищення. Критерієм міцності вже набутої суб’єктності можна вважати здатність формувати й підтримувати діалог зі своїм оточенням або міжсуб’єктний діалог. Колективний суб’єкт проявляє свою «провінційність» тоді, коли маючи свою систему цінностей, стверджуючи її тривалий час, він не визначився із тою площиною, з допомогою якої він вийде назовні та реалізує свої світоглядні орієнтири. Однак сьогодні під час потужної хвилі глобалізації колективний суб’єкт – український народ повинен продемонструвати спроможність своєї внутрішньої соціально-культурної програми вивести його до кола важливих суб’єктів сучасного соціального простору. Дослідники звертають увагу на деякі хибні елементи у структурі суб’єктності українського народу, що заважають її внутрішньої гармонії та призводять до існування у критичному режимі. Так, однією із проблем ціннісного виміру української суб’єктності стає феномен української культурної провінційності.