Заборона катування або нелюдського чи такого, що принижує гідність, поводження або покарання в міжнародному праві як механізм забезпезчення прав людини

Abstract

Категорія прав людини, а разом з нею і проблема їх забезпечення, постає як одне з цен- тральних питань сучасної юридичної науки. Міжнародне право прав людини не обмежується правами, що перераховуються в міжнародних договорах, а охоплює також права та свободи, які стали частиною звичайного міжнародного права, що має обов’язкову силу для всіх держав, у тому числі для тих, що не є учасниками будь-якого конкретного міжнародного договору. За деякими правами людини правами визнається особливий статус як за імперативними нормами звичайного міжнародного права (iuscogens), що означає неприпустимість будь- яких відступів за будь-яких обставин та їх примат, зокрема над іншими міжнародними зобов’язаннями. Як імперативні норми широко визнаються заборони тортур, рабства, гено- циду, расової дискримінації та злочинів проти людяності, а також право на самовизначен- ня. Характер імперативної норм міжнародного права є заборона катувань, оскільки, відступ від неї вважається неприпустимим за жодних обставин. Крім того, не дивлячись на те що у міжнародному праві укладено величезну кількість міжнародних договорів, направлених на захист осіб як у мирний час, так і під час збройних конфліктів, все ж таки вирішення такої важливої проблеми, як заборона катування потребує ще доопрацювання, а також тісної взаємодії держав і міжнародного співтовариства вцілому. Здійснювані заходи які розроблені на основі міжнародних договорів на універсальному, регіональному та локальному рівнях направленні на формування правової бази у сфері заборони катування як механізму дотри- мання прав людини. Існуючі міжнароднні стандартами з прав людини проголошують і закрі- плюють, що катування та інші жорстокі види поводження й покарання принижують гідність, властиву людській особі, та не допустимі за жодних обставин.