Визнання права власності на нерухомість у контексті вимоги закону про його державну реєстрацію: еволюція правозастосовного підходу

Abstract

Стаття містить результати наукового дослідження особливостей використання визнання права власності на нерухоме майно як способу захисту суб’єктивних цивільних прав в умовах вимоги закону про державну реєстрацію такого права. Автор піднімає актуальну практичну проблему можливості використання такого способу захисту права власності у випадку, якщо право особи на відповідне майно не зареєстроване, хоча законом встановлюється обов’язковість його державної реєстрації. Причиною такої проблеми є положення чинного цивільного законодавства України, зокрема, Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», якими встановлюється, що речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що підлягають державній реєстрації відповідно до закону, виникають з моменту такої реєстрації. З цього мало б слідувати, що відсутність державної реєстрації права власності на нерухому річ означає і відсутність факту виникнення відповідного права, а тому і можливості його визнання в судовому порядку. Звертаючись до сучасних цивілістичних розробок, а також окремих положень чинного цивільного законодавства України автор відстоює позицію, що факти виникнення та переходу права власності на нерухоме майно мають місце до його державної реєстрації у зв’язку з чим у випадку порушення, невизнання або оспорювання такого права іншими особами до моменту його реєстрації існують передумови для застосування такого способу захисту як визнання права власності. Окрема увага в статті присвячена аналізу позицій вищих судових інстанцій щодо піднятої проблеми, а також їх еволюції в процесі формування судової практики. Автор констатує, що визнання права власності на об’єкт нерухомого майна виступає чи не найефективнішим способом захисту такого права, що може бути використаний в умовах, коли державна реєстрація такого права не проведена. Його ефективність в значній мірі підсилена внесенням змін до абз. 12 ч. 2 ст. 16 ЦК України, а також чинними положеннями ч. 2 ст. 5 Цивільного процесуального кодексу України, а також ч. 2 ст. 5 Господарського процесуального кодексу України.