ПСИХОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ ЕМОЦІЙНОГО ВИГОРАННЯ ЛІКАРІВ

Abstract

Мета. У статті представлено результати теоретичного та емпіричного вивчення синдрому емоційного вигорання лікарів. Визначено, що синдром емоційного вигорання розвивається на фоні впливу соціально-професійних чинників в умовах пандемії, характеризується збільшенням робочого навантаження й частотою комунікації та взаємодії з пацієнтами, обумовлюється фізичними та емоційними проявами/стражданнями пацієнтів; складністю і труднощами проблем пацієнта та можливістю/неможливістю їх вирішити; супроводжується хронічним професійним стресом, емоційним та фізичним виснаженням. Методи. Для діагностичного вивчення синдрому емоційного вигорання лікарів використано «Опитувальник вивчення рівня психічного вигорання (MBI) (К. Маслач і С. Джексон, адаптація Н.Е. Водопьянової). Вибірка дослідження (n = 593) складала: жінки – 71,3 %, чоловіки – 28,7 %, віком від 29 до 63 років зі стажем роботи від 5 до 32-37 років. Результати. За ознаками професійної спрямованості у діагностуванні взяли участь 5 груп лікарів: «професійно-віковий тип», «травматичний тип», «загальний тип», «інструментальний тип», «тяжкі стани». Встановлено, що рівень професійного вигорання загалом серед лікарів 5 груп – нерівномірний. У трьох компонентах за рівнями мають свої особливості і відмінності. Найвищі показники має компонент «емоційне виснаження», а компоненти «деперсонализація» та «редукция личных достижений», за наявних епідеміологічних умов, мали дещо нижчі показники. Виявлено рівень професійного вигорання за гендерною ознакою. У чоловіків так і у жінок ступінь професійного вигорання майже однаковий. Однак, лікарі жіночої статі схильні до більш вищого ступеню вигорання ніж лікарі чоловічої статі. За критерієм вік та стаж роботи лікарів результати виявилися різними за компонентами емоційного вигорання. Провідними ознаками емоційного вигорання в лікарів були відчуття емоційної виснаженості, тривога, зниження настрою, підвищення емоційного контролю, психоемоційна та особистісна напруженість. За компонентом «виснаження» у лікарів спостерігалися симптоми «емоційної економії», емоційної (дозування емоцій у професійній діяльності та у сімейному оточенні, відсутність хвилювання у робочому процесі та підвищена тривожність до членів власної родини) та особистісної відстороненості (повна чи часткова втрата інтересу до позапрофесійних сфер життя, відчуття обтяження при комунікації із суб’єктами непрофесійної сфери). Висновки. Відмінності у структурі складових емоційного вигорання серед 5 груп лікарів за професійною спрямованістю обумовлювалися специфікою професійної діяльності (виконання функціональних обов’язків, тривалість робочого дня, збільшення кількості звернень до лікаря, особливості пацієнтів).