Методичне забезпечення просвітницької діяльності вітчизняних есперантистів: до історії питання

Abstract

У статті висвітлено історію становлення, розвитку та методичне забезпечення просвітницької діяльності вітчизняних есперантистів у кінці ХІХ – 30-х роках ХХ століття. Есперанто – міжнародна мова, створена польським лікарем і поліглотом Людовиком Лазарем Заменгофом в 1887 р. на основі поширених європейських мов, інтернаціональної лексики. Вживається есперанто в міжнародному спілкуванні, має на меті створення прямих і рівних можливостей для кожної людини в міжнародних відносинах. Есперанто – це одна з умов духовного єднання людства, спосіб професійної консолідації учених світу. Його унікальна функція полягає в забезпеченні оптимального поєднання інтернаціональних і національних тенденцій і процесів розвитку культур народів і націй. Освітньо-просвітницька діяльність есперантистів у різноманітних організаційних формах (есперанто-курси, гуртки, лекції, доповіді, консультації школи, технікуми, вищі навчальні заклади та інші педагогічні форми), мала за мету, насамперед – повсюдне поширення есперанто як засобу міжнародного зв’язку. Встановлено основні напрями методичного забезпечення та вироблення методики вивчення міжнародної мови: розвиток педагогічної есперанто-періодики, підготовка та видання навчальної літератури (підручники, посібники, словники), вироблення методики вивчення міжнародної мови тощо. Esperanto – the international language created by Polish doctor and polyglot Louis Lazarus Zamenhof in 1887 on the basis of common European languages, international vocabulary. It is used Esperanto in international communication, aimed at creating direct and equal opportunities for everyone in the international relations.