"Одержима" Лесі Українки в аспекті феноменології творчості

Abstract

У статті поставлено мету – застосовуючи метод феноменологічного аналізу, показати драматичну поему «Одержима» Лесі Українки як художній об’єкт безвідносно до контексту, на підставі її іманентної сутності. Авторське «я» постулює себе в діапазоні одержимості, здатності здійснювати редукцію фізичного світу до «трансцендентного нуля» (М. Мамардашвілі). Аргументовано тезу про міфологічно-ейдетичний тип мислення Лесі Українки, його закоріненість в античну епоху з її культом Міфологічного Принципу, у генетичних і типологічних зв’язках із багатьма явищами світової культури, зокрема й гностицизмом. На основі поглядів О. Лосєва про гносеологічно-енергетичну семантику ономатичних процесів вибір імен Міріам і Одержима вмотивовано як художньо найбільш доцільний у параметрах ідеї. Показано, що потік феноменологічного буття формується завдяки двополюсним інтенціям любові та гніву в степені одержимості, чим визначається особливість «Поетики Вогню» (Г. Башляр). Одержимість постає як умова та запорука глибини споглядання й самоспоглядання. У світлі ноесису драматична поема Лесі Українки відкривається як презентація міфотворчо активної свідомості.