Партисипативна демократія: еволюція правових підходів до громадської участі

Abstract

Вивчення еволюції правових підходів до громадської участі дозволяє дослідити розвиток концепції партисипативної демократії у часі, що сприяє глибшому розумінню сучасного етапу розвитку й оцінці потенційних можливостей для подальших змін, зокрема з використанням інноваційних технологій, що надають розширені можливості участі. Метою статті є дослідження еволюції правових підходів до громадської участі в рамках концепції партисипативної демократії. У статті використано історико правовий і порівняльно правовий методи, діахронічний аналіз, формально догматичний та системно структурний методи, контент аналіз і доктринальний аналіз, методи індукції, дедукції та узагальнення. У результаті проведеного дослідження було встановлено, що витоки партисипативної демократії сягають корінням ще у часи античної епохи, набуваючи особливого розвитку в часи Просвітництва та продовжуючи еволюціонувати в теперішній час. Перші форми партисипативної демократії в Україні з’являються в часи Скіфії і розвиваються протягом усієї історії держави за виключенням окремих періодів занепаду, зокрема, в радянські часи. Зі здобуттям Україною незалежності починається нова хвиля розвитку партисипативної демократії від представницької демократії через проміжну ланку (пряму демократію) до сучасного стану, якому притаманне активне використання цифрових технологій та інтенсифікація електронної участі громадян у процесах державного управління. Поряд із цим, залишаються невирішені питання та проблеми, як-от недосконалості в законодавстві, існування цифрового розриву, недостатня правова культура. Зокрема, у статті акцентовано увагу на проблемних аспектах нового Закону України «Про публічні консультації» № 3841-IX, ухваленого у 2024 році. Попри важливе значення закону з точки зору закріплення ключових принципів публічних консультацій, він має суттєвий недолік, оскільки встановлює обов’язок проведення публічних консультацій усіма суб’єктамивладних повноважень, окрім народних депутатів України. Поміж тим, понад 80% законів України ухвалюються саме з-поміж проєктів, поданих депутатами. Отримані результати можуть бути корисними для покращення політики у сфері забезпечення громадської участі, адже фокусують увагу на важливості такої участі, ключових інструментах і проблемних моментах.