Проблема реалізму в теоретико-критичній рецепції І. Я. Франка

Abstract

У статті доведено, що реалізм в осмисленні І. Франка становив парадигму, яка розгорталася від «науко¬вого реалізму» до «ідеального». Концепція «наукового реалізму» синтезувала теорію класичного реалізму ХІХ ст. («позитивістського» / «соціального» реалізму) та натуралізму; концепція «ідеального реалізму» – теорію реалізму («психологічного» реалізму) й неореалізму. І. Франко розрізняв реалізм як тип творчості та як історично сформований художній напрям; диференціюючи реалізм, натуралізм і реалізм нового зразка, він визначив типологічні особливості кожного з них та перспективність у подальшому розвитку. In this article it is demonstrated that realism was paradigm in sense of I. Franko. This paradigm developed from «scientific realism» to «ideal realism». The conception of «scientific realism» synthesized the theory of classical realism of the 19th century («positivist» /»social» realism) and naturalism; conception of «ideal realism» synthesized the theory of realism («psycholodical» realism) and neo-realism. I. Franko distinguished realism as the kind of creative work and as the historic formed style of the arts; he differentiated realism, naturalism and realism of a new sample, he defined their typological peculiarities and prospects of development.