Сумління (сумлінність) судді в міжнародному та національному праві

Abstract

У публікації розглядається розуміння сумління (сумлінності) судді в міжнародному та національному праві. При проведенні в Україні судової реформи значна увага приділяється правовому статусу судді, його удосконаленню. Правовий статус судді виступає ключовим базовим фактором формування усієї системи правосуддя. До особи, яка претендує на посаду суддя, ставляться досить високі професійні та морально-етичні вимоги, передбачено складний процес відбору, який включає різноманітні кваліфікаційні етапи. Але це не гарантує значний авторитет судової влади у суспільстві. Світова та вітчизняна практика формування суддівського корпусу показує необхідність залучення на посаду судді осіб, які мають довіру громадян, наділені високими моральними якостями та здатні законно і справедливо вирішувати складні життєві ситуації. При здійсненні правосуддя суддя повинен бути об’єктивним, безстороннім, неупередженим, незалежним, справедливим, кваліфікованим, чесним і сумлінним etc. Деякі із зазначених умов знайшли своє законодавче вираження та розуміння, деякі – носять оціночний характер і їх зміст носить дискусійний характер. Сумління (сумлінність) судді є оціночним поняттям, що розглядається як характеристика особи судді та його особистих моральних якостей, а також як характеристика якості виконання суддею професійних обов’язків. При цьому, будучи елементом доброчесності, сумління (сумлінність) судді розглядається як категорія суддівської професійної етики. Вимога сумління (сумлінності) при здійсненні суддею правосуддя передбачена як на міжнародному рівні, так і в національному законодавстві. На конституційному рівні закріплено саме доброчесність судді, проте і в законах, і в підзаконних нормативно-правових актах сумління (сумлінність) судді можуть розглядатись як підстава для заохочення, так і для юридичної відповідальності.