Світська естетика історико-побутового й класичного танців від Ренесансу до Романтизму

Abstract

Проаналізовано історико-еволюційні засади становлення західноєвропейської світської танцювальної культури. Визначено тлумачення понять «історико-побутового», «бального», «соціального» та «класичного» танців. Висвітлено основні етапи виникнення, бальних танців, композиційні будови яких сягають XVI– XIX століть. Висунуто аргументи про те, що методичні прийоми викладання класичного танцю ґрунтуються на системі знань про культуру Європейського Середньовіччя, Італійського Відродження, а також Французького Просвітництва. Розглянуто місце і роль праць перших учителів танцювального мистецтва, які на чолі з Луї Бошаном започаткували сучасну теорію танцю. Приділено увагу реформатору балетного театру XVIII століття Жану Жоржу Новеру, виразнику ідей просвітників в хореографії. Зазначено, що завдяки побутовому бальному танцю, хореографія збагатилася новими, складними рухами й стрибками, а менует і гавот посприяли становленню хореографічної освіти, оскільки їх рухи, пози та композиційні побудови є лексичними елементами й виражальними засобами сучасного класичного танцю.