Алкогольна адикція як варіант виживальної адаптації до стресогенності воєнного часу

Abstract

У магістерській роботі здійснено теоретико-методологічний аналіз проблеми девіантної та адиктивної поведінки, розкрито психологічні особливості прояву алкогольної адикції в умовах воєнного часу. Алкоголь як спосіб адаптації до стресу, на жаль, доволі часто обирається типовою практикою у вітчизняній спільноті. Воєнні дії на території держави, внутрішні та зовнішні міграції, сімейні розлучення, втрата роботи та інші деструктивні фактори суттєво підвищують ризик алкогольної залежності. Людина з алкогольною залежністю відшукує сенс свого життя тому, щоб, втративши на деякий час контроль над власною поведінко, розслабитися, втекти від проблем, забути якесь горе і травми. По суті, людина п'є алкоголь, щоб впоратися з травмогенною подією та зняти психоемоційну напруженість, однак зазвичай досягається лише тимчасовий позитивний ефект. Негативним виміром алкогольної адикції постає насамперед як розлад психофізичного здоров’я, так і розпад повноцінних і здорових стосунків і мікро- і макродовкіллі (сімейний мікроклімат, взаємини на роботі тощо). Серед типових ознак мотивації вживання людиною алкоголю можна виокремити те, що переважна більшість досліджуваних демонструють досить високий рівень традиційних мотивів і спонук щодо його вживання. Емпіричним шляхом нами встановлено те, що переважна більшість досліджуваних проявила середній і високий рівень стійкості. Відзначимо існування зв'язку між особистісними стресостійкістю, соціальною життєстійкістю та власною індивідуальною самоефективністю. Особистісна самоефективність і життєстійкість відіграють значення базових предикторів, які пояснюють особливості стресостійкості та життєстійкості під час війни. Встановлено, що чим вищий рівень особистісної самоефективності, тим відповідно нижчий у неї прояв рівня мотиваційної налаштованості і спонуки щодо вживання алкоголю у воєнний час.