Засоби ерготерапії в підвищенні рівня функціонування та незалежності дітей із церебральним паралічем

Abstract

Проблема обмеження соціального функціонування, побутових можливостей і самообслуговування має важливе соціальне значення. Як ерготерапевтичні втручання, дослідники використовують дуже широке коло методів, котрі використовуються окремо й комплексно. Зокрема, у літературі розглянуто питання застосування аудиального зворотного зв’язку, когнітивно-перцептивного та перцептивно-моторного навчання, тренування сенсорно-моторної функції, позиціонування, шинування, техніки Бобат, індукованої обмеженням рухової терапії, бімануальної терапії й цілеспрямованої терапії. Основними критеріями оцінки ефективності ерготерапії є функціональна здатність й участь у суспільному житті. Переважна кількість робіт підтверджує ефективність ерготерапії в покращенні функціонування та якості життя, у проведенні соціальної адаптації. Але систематичні огляди досліджень указують на недостатню доказовість більшості методів та низьку якість досліджень. The problem of limiting social functioning, domestic opportunities and self-service is of great social importance. As ergotherapeutic interventions, researchers use a very wide range of methods that are used separately and in a complex manner. In particular, the literature considers the application of audial feedback, cognitive-perceptual and perceptual-motor training, sensory-motor function training, positioning, splinting, Bobat techniquesinduced by the limiting factor of the movement therapy, bimanual therapy and targeted therapy. The main criteria for assessing the effectiveness of ergotherapyare the functional ability and participation in public life. The overwhelming number of works confirms the effectiveness of ergotherapy in improving functioning and quality of life, social adaptation. But systematic reviews of the studies indicate insufficient evidence of most methods and poor quality of research.