Les approches differfntes de Lanalyse conversationnelle

Abstract

Nous allons nous attacher aux différences entre les analystes de conversation, en décrivant comment quelques phénomènes ont été analysés dans des perspectives différentes . Une conversation est une entreprise collective qui se trouve soumise à des contraintes de nature socioculturelle . Une des clefs de l’approche ethnométhodologique de la conversation est l’intérêt accordé à l’organisation locale du discour accompli par les interactants, des détails par lesquels l’échange est constitué. L’analyse de co nversation recherche l’ordre des interventions langagières que les agents produisent lorsq’ils sont amenés à “agir ensemble”. Des règles président au fonctionnement alterné des tours de parole produits successivement par les locuteurs. L’analyse ethnométhodologique de la prise de tour affirme qu’un ensemble ordonné de règles opère localement et récursivement à chaque lieu de transition pour résoudre les problèmes périodiques des changement de tour. D’autres analyses affirment que le contenu et la signification sociale des transitions de tour sont importants pour la réalisation d’une transition ordonnée et que ces facteurs devraient figurer dans les analyses de la production et de l’interprétation des tours de parole. Donc , le tour de parole c’est une unité interactionnelle, qui recouvre une multitude de moyens lingvuistiques, allant des constructions lexicales autonomes aux phrases complexes, en passant par le rire, l’onomatopée et les types de syntagmes les plus divers. Les paires adjacentes manifestent la structure du dialogue, parce qu’elles fournissent une base aux modification formelles et parce qu’elle présentent une relation interne qui les lie, en plus de toutes les autres connexions qui sont présentes dans la conversation qui les convient. Une autre raison de réduire le rôle des paires dialogiques dans un modèle de conversation est que les paires adjacentes peuvent être elles-mêmes motivées par un ensemble très général de systèmes et de conditions rituelles qui doivent être remplies pour que la conversation se déroule. On a suggéré que deux aspects de la conversation – les tours de parole et les paires adjacentes – mis en avant les ethonométodologues comme le produit du système d’organisation locale peuvent concrètement être plus généralement motivés par les les significations sémantiques, les compréhensions pragmatiques (les interprétations), les stratégies interactionnelles propres à chaque culture, et les contraintes fonctionnelles qui pèsent sur la conversation en tant que système de communication. La conversation c’est un thème important pour la recherche linguistique font aussi de la conversation un thème difficile pour l’analyse linguistique. L’une centrée autour de la relation entre la conversation comme fait de langue et la conversation comme p rocessus social: ce qui est déployé dans une conversation, ce n’est pas simplement la compétence de communication des locuteurs et des auditeurs, mais aussi leurs procédures pour construire un ordre social. L’autre centrée autour de la relation entre conve rsation et langue en général : la conversation est un mode de communication de base qui a des effets, qui agit sur des processus dichroniques et des structures synchroniques de la langue.Актуальність дослідження визначається постійним зростанням наукового інтересу до взаємовпливу соціальних відносин та мови людини. Мета роботи полягає в огляді та систематизації існуючих підходів до вивчення конверсаційного аналізу. Об’єкт статті – сучасні теорії та методології дослідження механізмів взаємодії мовленнєвого акту. Мовлення розглядається як колективне дійство, підпорядковане обмеженням соціокультурного характеру. Кожна комунікація має свою власну структуру та свою динаміку, соціокультурні пресупозиції якої визначають зміст усіх реплік. Співрозмовники самі визначаються щодо таких контекстуальних категорій як класова, культурна та соціальна ідентичність. Учасники бесіди можуть здійснювати обмін репліками «по черзі» або одночасно. Одним із важливих завдань кожного мовленнєвого акту є його організація відповідно до принципу чергування реплік. Мовний зворот – це інтеракційна одиниця, яка може містити в собі більшість лінгвістичних засобів: від самостійних лексичних конструкцій до складних фраз, вигуків та інших синтагм. Аналізується також інше важливе питання етнометодології – проблема існування суміжних пар. Суміжні пари визначають структуру діалогу, тому що вони є змінною складовою, яка лежить в основі мовлення. Діалогічні та суміжні пари самі обумовлюють проблематику, навколо якої і розгортається дискусія. Отже, мовні звороти та суміжні пари розглядаються дослідниками як продукт місцевої системи організації, вмотивованої інтерпретаціями, інтеракційними стратегіями, які залежать від кожної культури, та функціональними обмеженнями, які впливають на саму систему комунікації загалом. Мовленнєвий акт є однією із важливих тем лінгвістичних досліджень. Мовознавці акцентують увагу на лінгвістичних особливостях комунікації та її соціально-культурних характеристик. Процес спілкування є не лише мовною компетенцією мовця та слухачів, а структурованою та соціально зумовленою схемою. З іншого боку, існує чіткий зв’язок між комунікацією та мовою в цілому, тобто мовленнєвий акт – це спосіб комунікації, який базується на діахронічних та синхронічних процесах мови.