Єдність клініко-психолого-педагогічної складової у корекції розладів праксису у дітей дошкільного та молодшого шкільного віку з порушеннями інтелектуального та мовленнєвого розвитку

Abstract

У статті проаналізовано теоретичний аспект проблеми пропедевтики та подолання наслідків порушення праксису у дітей; розглянуто практичні традиційні та інноваційні підходи у корекційно-розвитковій роботі.Наукова новизна дослідження полягає у констатації необхідності застосування у корекційно-відновлювальному процесі єдиного клініко-психолого-педагогічного підходу на принципах міждисциплінарної взаємодії та максимальної індивідуалізації освітньо-корекційного процесу.Науково доведено важливість ранньої діагностики порушення праксису, раннього втручання (ранньої корекції), виправлення наявних та попередження можливих наслідків порушення праксису у дітей дошкільного та молодшого шкільного віку. Обґрунтування науково-практичних аспектів проблеми порушення праксису у дітей дошкіль-ного та молодшого шкільного віку з інтелектуальними та мовленнєвими порушеннями. Автором проведено теоретичний аналіз сучасних наукових досліджень, щодо проблеми вивчення; визначено сутність понять «диспраксія», «апраксія», «атаксія»; окреслено основні причини виникнення порушень праксису у дітей; проаналізовано поняття первинного та вторинного порушення праксису. Встановлено, що порушення праксису – це фактор, який ускладнює будь-які порушення у розвитку і може бути одним із елементів складно-го комбінованого порушення, або самостійним коморбідним розладом. Автором охарактеризовано основні види диспраксій, які зустрічаються у дітей з порушеннями мовлення та інтелекту: «порушення загального праксису», «порушення кистьового (пальцевого) праксису», «порушення орального праксису», «порушення артикуляційного праксису».