Жартівлива пісня в поемі Т.Шевченка "Гайдамаки"

Abstract

У статті стисло характеризуються особливості жартівливої пісні в поемі Т. Шевченка «Гайдамаки». Розглядається етноестетика жанру, його функції у фольклорі та авторському тексті. З’ясовано, що поет вперше використав жартівливу пісню як засіб характеристики персонажів. Виконавці таких пісень представляють два світи – «чужий» і «свій». Трагікомічну ситуацію своїм співом жартівливої пісні моделює Лейба. Його самоприниження переходить у національну площину: він ненависний як українцям, так і полякам. Іншого звучання набирає жартівлива пісня у виконанні кобзаря Волоха. Його місія - заспокоїти людські пристрасті, розбурхані кривавими подіями Гайдамаччини. Такий художній хід дозволяє авторові поеми розкрити амбівалентність емоцій не лише героїв, але й власне ставлення до кривавих подій національної історії. This article briefly describes the features of humorous songs in Shevchenko's poem «Gaydamaki». It is considered ethno esthetic genre, its fimctioa in folklore and author's text. It is found that the poet first used humorous song as a means of featjires characters. Artists of such songs present two worlds - the «foreign» and «own». Tragicomedy situation by their singing humorous songs emulates Leiba. His self-abasement goes to the national plane: he hated both by, Ukrainian and by Polish. Another sounding humorous song gains after performing by kobzar Volokh. His mission is to appease human passions raging after bloody events of Haydamachchyna. This art course allows the author of the poem reveal the ambivalence of emotions not only characters, but also their own attitude to the bloody events of national history.