"Школа гри на фортепіано" Олександра Яковчука

Abstract

Олександр Яковчук – відомий український композитор, автор опер, балетів, симфоній, низки програмних творів для різних виконавських складів. Важливе місце у творчості митця посідає фортепіанна музика для дітей. Фортепіанні альбоми «Дикі звірі Канади», «Фортепіанні мініатюри», «Дванадцять поліфонічних п’єс», «Дуети для фортепіано в чотири руки» є цінним педагогічним репертуаром. Окреме місце в творчому доробку Олександра Яковчука для дітей посідає його «Школа гри на фортепіано», мета якої полягає в тому, що виховувати юного музиканта на сучасному матеріалі. Усі творчі знахідки цього видання є результатом практичної педагогічної роботи О. Яковчука в Югославії та Канаді, а також його знайомством з особливостями системи музичної освіти в Угорщині, Австрії, Німеччині, США. Мета роботи – визначити особливості та специфіку «Школи гри на фортепіано» О. Яковчука в аспекті основних педагогічно-виконавських завдань класу фортепіано. Методологіядослідження полягає у його спиранні на усталені історико-методологічні та теоретико-технологічні позиції української фортепіанної педагогіки та (праці Н. Гуральник та ін.) у їхньому співвіднесенні з визнаними світо-вими методиками у сфері фортепіанної педагогіки і виконавства Ш.Сузукі, Б.Берліна, О.Ніколаєва, а також власним багатим педагогічним досвідом автора «Школи гри на фортепіано» О.Яковчука. Наукову новизнуроботи зумовлює те, що в ній розглядається цілком нове методично-педагогічне видання, нове не лише за своїм часом появи (2019 рік), але новітнє і новаторське за своїми навчально-виховними ідеями, концепція якого розкривається у цій роботі, відкриваючи можливості для української фортепіанної педагогіки позбавитися реліктів радянської методології і радянського педагогічного репертуару – до сучасних світових надбань та застосувати їх на сучасному українському матеріалі. Висновки полягають у підтвердженні концептуальної своєрідності та методологічної переконливості запропонованого автором підходу до навчання гри на фортепіано в умовах сучасної школи, що полягає в поєднанні трьох важливих складових – сфокусованості на українському репертуарі, наявності яскраво вираженого світового контексту та оригінальності запропонованого вектору технічного й естетичного розвитку юного піаніста.