Коннотації ліберального дискурсу: діалог як гуманістична альтернатива «гуманізму»

Abstract

Висвітлено кризу мультикультуралізму на основі розкриття подвійних стандартів ліберальної доктрини толерантності. До парадоксів, закладених у символічне поле лібералізму якості його «симптомів» (легітимованих «тріщин») належать: солідарність і плюральність, індивідуалізація і смерть суб’єкта, деідеологізація, ламка соціальних міфів і реванш ідеологій на основі створення технократичного міфу, раціональність і відсутність логічної аргументації, прагматизм і сентиментальність, терпимість як приховане насилля, боязнь конфлікту і підтримка сильної його сторони, зсув конфлікту від соціально-класового до етнічного, критика націонал-радикалізму і використання правих диктатур в умовах капіталізму катастроф для підтримки вільного ринку. Застосовуючи методологічні підходи структуралізму, постструктуралізму та психоаналізу Словенської, Монреальської та Сорбонської шкіл, автор розкриває латентні фашизоїдні (екстремістські) тенденції панамериканістської ідеології «людяності» і «свободи»: виправдання корупції через недоторканість приватного простору; «воєнний пацифізм» (безперервна «війна за мир», боротьба з «терором» і «фундаменталізмом» шляхом силового нав’язування демократичної «машини бажань» та економіки насолоди); деідеологізація та захист ідеології капіталізму, декларація право на свободу слова і неможливість його реалізації у випадку з переслідуванням журналістів, що критикують саму транснаціональну систему, вибори як номінальна процедура «влади-видовища», апріорна згода з фундаментальними засадами ліберал-демократії і сприйняття усіх її недоліків як «неминучих втрат», корозія толерантності і втрата ідентичності, входження в ідеологію як процес «зшивання» і самоцензурування, політична номінація ірраціонального протесту в умовах сучасних революційних рухів. Доктрині лібералізму як моделі моралізаторського виправдання насилля протиставлено філософію діалогу як етику відповідальності перед Іншим.