Критичне осмислення релігійних питань в публіцистиці Лесі Українки

Abstract

У статті здійснено аналіз різних аспектів відображення релігійної проблематики в публіцистичних текстах Лесі Українки. Зазначено, що письменниця піддає критиці низку засадничих принципів християнства. Неприйнятними для її світовідчуття є ті Євангельські заповіді, що постулюють покору й смирення, непротивлення, всепрощення. Не сприймає Леся Українка й пасивності та покладання на Божу волю, – рис, які, на її думку, були характерними для християнських громад. Її вибір – активна громадська позиція, що передбачає боротьбу та відстоювання загальнолюдських прав. Доведено, що у розумінні письменниці релігія і фанатизм поняття не лише взаємопов’язані, а й такі, які фактично не існують одне без одного. Леся Українка піддає негації нетерпимість, догматизм, прагнення до необмеженої влади, – ті визначальні риси, що, на її думку, характеризують християнську церкву і в часи її становлення, і в періоди її ідеологічного панування. Зазначено, що у своєму світобаченні Леся Українка орієнтована на ідеали гуманізму. Звідси її неприйняття рабської покори, як найбільшого зла, і прагнення до ідеалу, найвищої людської цінності – свободи. Письменниця сприймає засадничі постулати християнства раціонально, віддаючи належне морально-етичній складовій релігійного вчення, та відкидаючи його догматизм, й засуджуючи деспотичні методи, за допомогою яких християнство стало однією з панівних релігій світу. Для Лесі Українки неприйнятним постає шлях осягнення істини завдяки сліпій нерефлексивній вірі, для неї вартим уваги є лише науковий підхід. Здійснено припущення, що філософсько-світоглядна позиція Лесі Українки близька до кантівської, сформульованої у його категоричному імперативі. Аналіз її публіцистичного доробку дозволяє зробити висновок, про те, що у світосприйнятті Лесі Українки домінує раціональне начало, а релігійна традиція піддається критичному аналізу.