Гуцулізми в прозі Люби-Параскевії Стринадюк (на матеріалі книги «Дай ноту “ля”. Гуцульські етюди»)

Abstract

Актуальним у мовознавстві залишається питання взаємозв’язку мови художньої літератури з діалектним мовленням. Із-поміж 15 українських говорів письменники найчастіше використовують гуцульський, зокрема, задля реалізації номінативно-пізнавальної й експресивної функцій, індивідуалізації персонажів, правдивості замальовок (побуту гуцулів, пейзажу, флори й фауни Карпат тощо) і достовірності етнографічних вставок, художнього часопростору. У статті проаналізовано гуцульські діалектні одиниці, вживані в говірці с. Замагора Верховинського району Івано-Франківської області й вербалізовані уродженкою цього населеного пункту (що важливо з погляду безпомилкового й органічного використання діалектизмів у художньому тексті) Любою-Параскевією Стринадюк у збірці прозових етюдів «Дай ноту “ля”». У ході дослідження виявлено регіональні лексичні елементи, використані в залучених для аналізу текстах; визначено семантику засвідчених діалектизмів і відповідно до цього здійснено класифікацію слів; з’ясовано, які групи діалектної лексики виявилися репрезентативними, а отже, стали етнокультурним тлом оповіді. Провідними в роботі стали традиційні для лексикологічних студій методи: суцільної вибірки (використано для формування корпусу гуцулізмів); описовий, завдяки якому здійснено структуризацію й лексико-семантичний аналіз зафіксованих номенів. Установлено, що аналізовані прозові мініатюри репрезентують такий тип літературно-діалектної диглосії, коли гуцульські слова-локалізми властиві як авторській мові, так і мовленню персонажів, хоча діалогів у текстах небагато, що цілком закономірно з огляду на обрану письменницею стратегію ведення «Я»-наративного типу оповіді, де авторка мимоволі сама стає героїнею мініісторій (етюдів), про які розповідає.