«Економічна війна»: секвестрування і конфіскація майна держави-супротивника у ході збройного конфлікту

Abstract

Стаття присвячена розгляду практики ведення економічної війни у ході світових збройних протистоянь, а також визначенню характеру тих заходів, які вживає Україна під час збройної агресії Росії проти неї. Автором визначаються основні риси трьох моделей відношення до майна супротивника в умовах війни, які сформувались за результатами Першої і Другої світової воєн, й отримують закріплення в ході комплексного регулювання, зокрема приватних відносин, положеннями національного законодавства у відповідний особливий період. Формується висновок, що практика репарацій є певною мірою зручною, оскільки, як правило, дозволяє забезпечити відшкодування шкоди практично «одним махом», оскільки спрощує відповідну процедуру. Однак на тлі принципу державного імунітету вона повʼязується з певними недоліками, а тому у значній мірі програє приватноправовим механізмам відшкодування, які в умовах застосування секвестрування і конфіскації, можуть функціонувати досить ефективно. Зокрема, зосереджуючи увагу на загальному обсязі відшкодування, яке буде зроблено потім, тобто після перемоги у війні, практика репарацій: 1) віддаляє фізичних і юридичних осіб, потерпілих від агресії, від можливості отримання коштів безпосередньо від держави-агресора; 2) уповільнює розвиток оперативних цивільно-правових засобів захисту субʼєктивних цивільних прав таких осіб; 3) ставить можливість отримання цивільно-правового відшкодування у залежність від перемоги. Поразка у війни означала малоймовірність отримання відшкодування; 4) визначає необхідність структурного узгодження цивільно-правових механізмів захисту прав осіб, постраждалих від збройної агресії, з юридичними механізмами репараційних міждержавних відшкодувань У звʼязку з цим у цьому плані цивільне право пропонує набагато оперативніші, ефективніші й гнучкіші юридичні механізми конфіскації майна країни-агресора і конвертації відповідних майнових благ у суспільних добробут вже в ході війни, ніж положення міжнародного права. Це ж визначає високу інструментальну цінність цивільного права не лише у мирний час, проте також і під час війни