Естетично-пластичний зміст пози у класичному танці

Abstract

Проаналізовано історико-еестетичні аспекти становлення пози в класичному танці. Висвітлено естетичний характер та основні етапи виникнення статичних й динамічних поз, композиційні будови яких сягають бальних танців XVI – XVIII століть. Висунуто аргументи про те, що методичні прийоми викладання танцю ґрунтувалися на рухах, стрибках й позах менуету та гавоту, які й до сьогодні є незамінними в лексиці класичного танцю. У кінці XVIII століття відбувся великий перелом у естетиці побутового і театрального танців водночас. У побутовій хореографії на заміну менуету і гавоту з’явилися нові танцювальні форми, у театральному танці відбулися зміни в костюмі, завдяки чому ускладнилася техніка танцю. Досліджено, що на початку XIX століття не існувало певної систематизації поз, однак, їх число сягало п’ятдесяти семи одиниць. Розглянуто складники просторового малюнку пози, а саме: положення голови, рук, корпусу й ніг; образно-емоційний зміст та цілісну скульптурну пластику пози як лексичної одиниці танцю. Зазначено, що у будь-яких позах класичного танцю велике значення мають повороти і нахили голови, а погляд повніше передає внутрішній стан втілюваного образу; специфічних пластичних особливостей надає кожній позі тулуб. Позиції та розташування ніг у позах класичного танцю мають чи не найголовніше значення. Зазначено, що особливої пластичної довершеності кожній позі надає виворотність та технічно правильно вихована стопа. Викладено теоретичні засади щодо синтезу емоційності та фізично-пластичної взаємодії верхнього й нижнього поясів тіла танцюриста, які поєднуються з метою цілісності скульптурно- композиційної будови пози.