Діяльність добровольчих формувань, як органів охорони правопорядку в період Української революції (1917 -1921 рр.)

Abstract

У статті висвітлюються організаційно-правові засади створення та функціонування органів охорони правопорядку в умовах відродження української державності 1917-1921 рр., зокрема добровольчих воєнізовахих формувань та їх значення у забезпеченні охорони громадського порядку та боротьбі зі злочинністю в період УНР доби Центральної Ради, Української Держави П. Скоропадського, УНР часів Директорії. З’ясовано, що слабкість адміністративних та правоохоронних органів у період Тимчасового уряду та УНР, фактичний стан безвладдя та хаосу спонукали місцеві громади до самоорганізації та утворення військово-добровольчих формувань Вільного козацтва. Проаналізовано причини підтримки та легалізації Українською Центральною Радою створюваних із народної ініціативи товариств Вільного козацтва та їх нормативно-правове забезпечення, а саме cтатут, яким було визначено правові засади організації та діяльності добровольчих формувань козацтва в Україні. Визначено роль Вільного козацтва у стримуванні радянсько-більшовицької навали, за відсутності достатньої кількості боєздатних українізованих військових формувань. Проаналізовано організаційно-правові здобутки гетьманату П. Скоропадського в сфері правоохоронної діяльності, а саме створення Державної варти, як єдиного органу забезпечення охорони правопорядку Української Держави. З’ясовано чому гетьманський уряд вдався до практики створення у містах добровольчих народних дружин та хліборобських загонів самооборони, з якими труднощами стикнулися управлінці на місцях організовуючи це процес. Охарактеризовано причини створення та діяльності народної міліції за часів Директорії, яка мала замінити Державну варту, а також роль і значення народної самоохорони, в сфері захисту населення від злочинних посягань у досліджуваний період.