Критерії художності літератури: дихотомія змісту і форми в контекстах епох

Abstract

Дисертацію присвячено дослідженню критеріїв художності з огляду на феноменологію літератури. Простежено закономірності становлення поняття література в процесі вироблення критеріїв художності з урахуванням контексту культурно-історичних епох, мистецьких явищ, національної специфіки. На матеріалі утопії / антиутопії, есе, біографії, заповіту продемонстровано межову природу жанру. З‟ясовано, що, попри значний естетичний потенціал, жанр не може бути незаперечним маркером літературності. Простежено тяжіння європейської літератури до формалістичної виробленості, що відображено у двох лініях: у версифікаційну естетству та зоровій поезії. Творчість І. Франка й Лесі Українки розглянуто в аспекті формалізму. Проаналізовано твори яскравих представників українського модернізму (Антонич, Свідзінський, Шульц, Стус) на мовному рівні. Актуалізуючи внутрішні смисли слів, митці такого рівня відкривають для мови подальші можливості – вони віднаходять нові сучасні значення, втілюючи їх у свіжі форми. У ХХ ст. критерій оригінальності стає чи не основним. Урахування культурно-історичної вмотивованості критеріїв художності – головна методологічна засада у визначенні мистецького рівня літературних творів. Критерії дослідника літератури мусять корелюватися з естетичними критеріями, на основі яких постав твір.