Своєрідність діалогу з Біблією в ліриці Лесі Українки (на матеріалі збірки «Відгуки»)

Abstract

У статті здійснюється спроба інтерпретації глибинних смислів низки ідей у поезії Лесі Українки, які постали в результаті діалогу авторки з текстом Святого Письма. Зазначено, що у поетичній збірці «Відгуки» письменниця переосмислює події Старозавітної історії; зосереджує увагу на мотивах Вавилонського полону, пророцтва, жертвопринесення; Євангельських образах-символах тернового вінця та шляху на Голгофу. Наголошується, що кожна з поезій на біблійну тематику, що увійшли до «Відгуків» постає свідченням трагічності світоглядної парадигми поетеси, а також надає особливої філософської глибини усій збірці. Зазначено, що мотив пророцтва є наскрізним у творчому доробку письменниці. В образі Єремії Леся Українка поєднує два первні: людський та релігійно-візіонерський. Разом з тим, образ уярмленого біблійного пророка був для письменниці символом неволі на особистісному рівні, вона й сама відчувала себе в поневоленій Російською імперією батьківщині, як у рабському ярмі. Зауважується, що головним лейтмотивом диптиху «Єврейські мелодії» постає тема неволі у всіх її виявах: як національного поневолення так і рабства духу, внутрішньої несвободи людини. Для Лесі Українки покірне сприйняття національної неволі, як вияву Божого промислу (про що наголошується у Біблії), було в принципі не можливе. У «Єврейських мелодіях» авторка свідомо упускає провідний мотив Біблійної розповіді про Єремію і падіння Єрусалиму: мотив покарання за гріхи й необхідність підкоритися Божій волі. Зазначено, що у вірші Лесі Українки «Жертва», подібно як і в Євангелії від Луки, акцент зроблено на високому почутті любові й благоговіння «одержимої», виразом якого й стало її жертвопринесення. Символіка жертви актуалізується авторкою також у поезії «Завжди терновий вінець…». Авторка наголошує на тому, що справжня самопожертва завжди є результатом свідомого рішення, виявом свободи волі особистості.