Rusínsky jazyk na pomedzí slovensko-ukrajinských jazykových kontaktov

Abstract

У cтатті закцентовано увагу на працях лінгвістів, які впродовж останніх десятиліть досліджували словацько-українську мовну інтерференцію на перехресті двох мовних територій – східнослов’янської (сусідня мова – українська)та західнослов’янської (сусідні мови – словацька та польська). Йдеться про студії діалектологів зі Словаччини, насамперед праці, що виходили впродовж 80–90 рр. минулого століття – у той час, коли на історичних територіях розселення карпатських русинів (зокрема в регіоні північно-східної Словаччини) у нових політичних умовах демократизації відбувалося відродження русинської мови. Кодифікація літературно-писемного стандарту їх мови відбулася в 1995 році. Цей акт став доказом того, що в сучасному світі є можливості для розвитку чисельно малих слов’янських народів, які не мали в минулому і, ймовірно, не будуть мати в майбутньому своєї держави. Але попри це вони мають право на розвиток своєї мови, культури, літератури та вивчення своєї історії. In this overview, we present Slavic linguists who in recent decades have devoted themselves to the study of Slovak-Ukrainian linguistic interference on the border of two linguistic regions – East Slavic (neighboring on the Ukrainian language) and West Slavic (with neighboring languages Slovak and Polish). We introduce the studies of leading dialectologists in Slovakia who published in the 1980s and 1990s at the time when a new language was beginning to emerge, specifically in the 1990s – the language of Carpatho-Rusyns – which was codified in 1995. Carpatho-Rusyns and the Rusyn language are proof that in the new socio-political situation a small Slavic nation, which never had its own state and most likely never will, nevertheless felt the need to develop its own cultural heritage (preserving its history and traditions and nurturing its own mother tongue).