Психопоетика чернетки: Камінний Господарь Лесі Українки

Abstract

Стаття актуалізує психоаналітичний підхід у дослідженні чорнових рукописів класичних текстів, зокрема драми Лесі Українки «Камінний Господарь». Чернетка твору майже вдвічі довша за остаточний рукопис. Психопоетичне дослідження чернетки ґрунтується на простеженні змін в інтерпретації ключових персонажів драми – Командора, Донни Анни, Дона Жуана, Долорес. Рукописи драми «Камінний Господарь» та епістолярні коментарі Лесі Українки чітко вказують на загальний намір авторки – підкреслити роль персонажів. Від чернетки до опублікованого тексту образи Командора, Донни Анни, Дона Жуана трансформувалися в бік індивідуалізації та психологізації. Унаслідок текстових змін та скорочень психологія персонажів стала автентичнішою: фігура Командора втратила свої крайні негативні та позитивні риси, що сприяло глибшій мотивації його вчинку; характер Анни став складнішим, а її сюжетна позиція посилилася; кліше Дона Жуана як традиційного образу легендарного спокусника було згладжене. Найзначніші текстові зміни відбулися з образом Долорес, яку письменниця визначила як близьку до себе (у листі до О. Кобилянської). Цей персонаж став для Лесі Українки чарівним дзеркалом, у якому вона змогла побачити себе в часі, проаналізувати та критично відкинути певні якості. Початкова версія образу, що виникла в процесі ірраціональної творчості, глибше пов’язана з авторкою, ніж остаточна. Леся Українка вилучила з тексту багато фрагментів, оскільки вони втратили свій біографічний зв’язок та актуальність. Було встановлено, що цілеспрямоване відмежування подій та персонажів від біографії автора робить твір більш насиченим та цілісним.