Образи болю, страждання, катування тіла в українській ґулаґівській поезії

Abstract

У статті йдеться про лірику українських табірників ҐУЛАҐУ. Актуальність дослідження зумовлена суспільним і культурним значенням табірної поезії, а новизна – практичною відсутністю її наукового осмислення. Методологія ґрунтується на класичному літературознавстві (історико-літературний, біографічний методи, герменевтичні принципи тлумачення тексту). Мета: простежити вияв людської тілесності в табірній поезії через мотиви болю, страждання, тортур, які неминуче супроводжують існування людини в умовах ҐУЛАҐУ. Ґулаґівська поезія особлива тим, що створена в екстремальних умовах людьми, які знайшли в Слові спасіння душі, перебуваючи на хисткій межі фізичного існування – гостро усвідомлюючи вразливість і недовговічність свого тіла, страждаючи від усіх мислимих фізичних мук. За таких обставин цілком очікуваною є підвищена частка «тілесних» образів та мотивів болю, страждань, тортур. Однак табірна поезія здебільшого не вкладається в стереотипні уявлення.