Сучасний стан проблеми якості життя та соціальної адаптації осіб із хворобою Паркінсона

Abstract

У статті висвітлено питання щодо сучасного стану проблеми якості життя та соціальної адаптації осіб із хворобою Паркінсона. Установлено, що проведенні дослідження в цьому напрямі вельми суперечливі. Одні результати показують, що на зниження якості життя пацієнтів більшою мірою впливають стадія захворювання та рухові симптоми, інші ж, навпаки, свідчать про більшу роль немоторних симптомів. Тра- диційно в клінічних дослідженнях критеріями ефективності застосування лікувально-відновлювальних заходів є фізикальні дані, які не відображають самопочуття пацієнта і його функціонування в повсякденному житті. Водночас доведено, що параметри якості життя пацієнта мають незалежну прогностичну значимість та є більш точним фактором прогнозу захворювання, ніж соматичний статус. Мета дослідження – про- аналізувати й визначити фактори, які впивають на якість життя та соціальну адаптацію осіб із хворобою Паркінсона. Методи дослідження – теоретичний аналіз та узагальнення зарубіжних і вітчизняних даних спеціальної науково-методичної літератури з питань особливостей клінічної картини, якості життя, функціонального та психологічного стану осіб із хворобою Паркінсона. Результати дослідження. Уста- новлено, що на сьогодні ще недостатньо даних про вплив на якість життя пацієнтів із хворобою Паркінсона нефармакологічних методів лікування, таких як цілеспрямована кінезотерапія, ерготерапія, не вивчена роль інформаційної підтримки, фізіотерапевтичних та ерготерапевтичних утручань. Щоденна фізична актив- ність на ранніх етапах хвороби здатна збільшити вироблення власного дофаміну й знизити потребу в протипаркінсонічних препаратах у більшості пацієнтів. Можливо, застосування заходів фізичної терапії має нейропротективний потенціал, сприяючи вповільненню нейродегенеративного процесу. Однак цей ефект утрачається, як тільки регулярна фізична активність припиняється. Висновки. Результати аналізу та узагальнення даних науково-методичної літератури дають підставу встановити, що хвороба Паркінсона характеризується вікзалежною епідеміологією, прогресуючим характером течії й прямим взаємозв’язком ступеня накопичення функціональних неврологічних розладів (моторних і немоторних), що погіршують якість життя та призводять до інвалідизації. Моніторинг факторів, що впливають на якість життя, сприяють спрямуванню подальших зусиль на розробку та впровадження в практику нових технологій корекційно- відновного лікування, що дасть змогу суттєво вплинути на соціальні й функціональні перспективи цих хворих. The article addresses the current state of the problem of quality of life and social adaptation of people with Parkinson's disease. It is found that the conducted research in this area is very controversial. Some findings indicate that patients’ quality of life is less affected by the disease stage and motor symptoms, while others indicate a greater role of non-motor symptoms. Traditionally, in clinical trials, the criteria for the effectiveness of the use of treatment and rehabilitation measures are physical data that does not reflect the patient’s well-being and functioning in daily life. At the same time, it is proved that the patient’s quality of life parameters have independent prognostic significance and are a more accurate factor in the prognosis of the disease than somatic status. The Objective of the Study: to analyze and identify factors which affect the quality of life and social adaptation of people with Parkinson's disease. Research Methods: theoretical analysis and generalization of foreign and domestic data of special scientific and methodological literature on the features of the clinical picture, quality of life, functional and psychological state of persons with Parkinson’s disease. Research Results. It is found that at present, there is still insufficient data on the impact on the quality of life of patients with Parkinson’s disease by non-pharmacological treatments, such as targeted kinesiotherapy, occupational therapy. The role of information support, physiotherapy and ergotherapeutic interventions has not been studied. Daily physical activity in the early stages of the disease can increase the production of dopamine and reduce the need in anti-Parkinson’s drugs in most patients. The use of physical therapy measures may have neuroprotective potential, contributing to the slowing of the neurodegenerative process. However, once regular physical activity ceases, this effect is lost. Conclusions. The results of the analysis and synthesis of scientific and methodological literature suggest that Parkinson’s disease is characterized by age-dependent epidemiology, the progressive nature of the disease and direct correlation of the degree of accumulation of functional neurological disorders (motor and non-motor). Monitoring of the factors which effect on quality of life helps to direct further efforts to develop and put into practice new technologies of corrective and restorative treatment, which will significantly influence the social and functional perspectives of these patients.