Біблійний код драматичної поеми Лесі Українки «На руїнах»

Abstract

Стаття є спробою прочитати драматичну поему Лесі Українки «На руїнах», використовуючи концепцію «біблійного коду», що передбачає аналіз та інтерпретацію біблійних мотивів, алюзій і ремінісценцій, наявних у тексті драми, з метою розкриття нових смислів, які здатен продукувати подібний діалог із Книгою Книг. Зазначається, що сакральний текст Біблії слугував для письменниці сенсотворчим стержнем, основою для творення нових глибинних смислів. Підкреслюється, що центральною постаттю драми є пророчиця Тірца. Пророки відігравали особливу роль в історії єврейського народу, про що свідчить Біблія, в якій детально описується їхня діяльність, спрямована на духовне й національне становлення єврейського народу. Наголошується, що пророки і пророчиці у Біблії наділені місією духовного проводу, адже вони були голосом Бога, через них обраний народ дізнавався про Його волю. Вони спонукали Ізраїльтян до руху вперед, що передбачало, перш за все переосмислення пройденого шляху та каяття у скоєних гріхах. Ці глибинні духовні процеси повинні були повністю змінити не тільки традиційний релігійний тип, систему релігійних цінностей, але й сприяти державній, етнічній, релігійній консолідація Ізраїльського народу. Підкресоюється, що образ пророчиці Тірци цілком суголосний біблійній рецепції пророчої місії. Героїня Українчиної драми свідома свого високого покликання. У своїх зверненнях до одноплемінників вона постулює основні ціннісні орієнтири, які мають слугувати дороговказами єврейській спільноті на шляху до національної, державної, а також і до внутрішньої, духовної свободи. Першою серед інших постає необхідність віри в єдиного Бога, тобто духовне згуртування нації на основі спільної віри. Друга - земля, яка постає цінністю для обраного народу не лише на матеріальному рівні, а й на символічному, як обіцяна Богом Земля Обітована. Третє – слово. Тірца порівнює його зі зброєю. Саме слову належить провідна роль у справі пробудження до життя й гуртування нації, Зауважується, що в образі Тірци, втілено найкращі якості духовного лідера. Пророчиця говорить від імені Бога, що власне, і дає їй право оціню вати та звинувачувати. Пафос її критики полягає у заклику до загального морального перетворення з урахуванням універсальних цінностей любові, братерства, миру, єдності. Тірца відкидає старі «святощі сіонські», втопивши арфу пророка Єремії в Йордані. Цей вчинок символізує необхідність відречення від традиції, від старої міфологічної світоглядної парадигми, бо це уможливить розвиток, рух уперед. Проте, як видно з розвитку подій у драмі Лесі Українки, Ізраїльський народ у своїй масі виявляється ще не готовим до подібних революційних перетворень. Зазначається, що переосмислюючи біблійні мотиви й образи, авторка драми вказує шлях до волі для поневоленого народу, що пролягає через осягнення кожним його представником внутрішньої духовної свободи.