Берлінсько-скандинавський період творчості Станіслава Пшибишевського

Abstract

Рубіж XIX–XX століть у європейському культурному просторі ознаменувався глибокою аксіологічною та естетичною кризою, відомою як доба fin de siècle, що спричинила кардинальну переоцінку місця людини у світі та мистецтві. Крах позитивістського раціоналізму та неспроможність традиційної науки пояснити ірраціональні імпульси людської природи зумовили пошук нових художніх форм, здатних відобразити складну архітектоніку людської свідомості. У цьому контексті творчість Станіслава Пшибишевського постає як унікальний феномен, що синтезував ніцшеанський індивідуалізм, шопенгауерівський песимізм та новітні відкриття у сфері психопатології. Особливе значення для формування його естетичної системи мав саме берлінсько-скандинавський період (1889–1898), коли письменник, перебуваючи в епіцентрі європейського мистецького життя та тісно спілкуючись із такими постатями, як Едвард Мунк та Август Стріндберг, викристалізував концепцію «голої душі» (naga dusza).